Останній подих свободи: як "голодна вовчиця" Катерина II остаточно знищила автономію України.

Поступовий, але безперервний процес перетворення України на Малоросію (або поглинання Московією українських земель) тривав понад століття. Переяславська рада 1654 року відкрила ящик Пандори, і після цього, крок за кроком, на наших найродючіших у світі землях воцарилися загарбники-московити…

Абсолютна влада монарха над своїми підданими може бути забезпечена лише тоді, коли йому (їй, у даному випадку, російській імператриці Катерині II) буде підзвітний уряд, всі чиновники, і не буде жодного натяку на автономний статус будь-якої частини держави. "Голодна волчица", за точним визначенням Тараса Шевченка, отримала владу після кривавого державного перевороту на початку липня 1762 року, який закінчився зреченням, а потім і черговим в історії Московії-Россії "цареубивством" її законного чоловіка Петра III.

І одним з тих, хто фактично привів колишню принцесу з крихітного Ангальт-Цербстського князівства в Німеччині до необмеженої влади в величезній Російській імперії, був гетьман України Кирило Розумовський – молодший рідний брат Олексія Розумовського.

Гетьман-реформатор

Олексій, красень-співак з простої родини реєстрового козака Григорія Розума, опинився в Санкт-Петербурзі і став коханцем доньки Петра I – майбутньої імператриці Єлизавети Петрівни. Він активно брав участь у дворцовому перевороті 1741 року, який і привів "Петрову дочку" на престол. А вже в наступному році вступив з нею в морганатичний шлюб, таємно обвінчавшись…

На той час Україна вже була безправною провінцією. Після смерті в січні 1734 року передостаннього гетьмана Данила Апостола, ще за часів правління імператриці Анни Іоанновни, здавалося, що Україна вже остаточно втратила надію на свободу або хоча б автономію.

Проте в 1744 році українська старшина звернулася до дружини Олексія Розумовського з проханням призначити нового гетьмана. Її відповідь була позитивною. "Однак вона відклала справу, бо кандидатові, якого вона мала на думці, – молодшому брату Олексія Кирилові – було лише 16 років, і перш ніж зайняти цю посаду, він мав набратися досвіду. Кирила послали вчитися до університетів Західної Європи. Тим часом із Гетьманщини було виведено російські війська, а "Правління гетьманського уряду" поступово розпущено. Після повернення з Європи Кирила призначають президентом Імператорської Академії наук", – писав українсько-канадський історик Орест Субтельний у книзі "Україна. Історія". 5(16) травня 1747 року вийшов іменний указ "О Бытии в Малороссии гетману по прежним нравам и обыкновениям".

Отже, 4 березня (22 лютого за старим стилем) 1750 року на Раде старшин у Глухові, за вказівкою імператриці Єлизавети Петрівни, гетьманом Лівобережної України (заочно) був обраний Кирило Розумовський, якому лише через місяць виповнювалося 22 роки. Все відбувалося з надзвичайною урочистістю, у присутності багатьох сотень старшин, полковників і простих козаків, а також вищого православного кліру.

Уже перші кроки нового гетьмана Лівобережної України відображали його світосприйняття ролі влади в дусі європейської доктрини "просвітленого правління". Розпочалася ціла серія реформ – судової системи, структури державного управління з набуттям практики регулярного скликання старшинських рад із поступовим введенням старого, ще з часів Речі Посполитої, терміна "шляхетство", в галузі освіти тощо. Упразднялися внутрішні мита, українські купці отримали право на вільну торгівлю за межами Російської імперії. Відбулося розмежування виконавчої та судової гілок влади автономії. Уже на початку 1760-х років в дусі просвітленого абсолютизму висувалася думка спадкової монархії в роді Розумовських.

"Російські емісари покинули Гетьманщину, звільнивши її від свого паралізуючого втручання у внутрішньополітичні справи. Ліквідація Комісії економії, яка взяла під свій контроль вільні військові маєтки і посягала на підпорядкування рангових, сприяла зміцненню політичного впливу старшини в краї, оскільки тепер ніхто не посягав на її головуючі політичні позиції і не підбурював козацтво і селянство проти порядків Гетьманщини", – пише український історик Олексій Струкевич. Гетьман намагався обмежити втручання православної церкви в суспільне життя, тим більше що тодішня верхівка кліру була переважно русифікованою або мала російські корені. А значить, виступала проти найменших проявів національно-визвольної боротьби українців.

Кирило Розумовський надавав значну підтримку Києво-Могилянській академії і в 1760 році розробив проект світського Батуринського університету (столиця Гетьманщини знову повернулася з Глухова в Батурин, буквально знищений солдатами Петра I у 1709 році разом з жителями та козацьким гарнізоном). За проектом петербурзького архітектора англійського походження Чарльза Камерона в Батурині був побудований за замовленням гетьмана красень-дворець у стилі класицизму; італієць Антоніо Рінальді заклав поряд з палацом розкішний парк. У палаці працювала одна з найбільших бібліотек імперії, відома по всій Європі.

Звичайно, ці кроки Кирила Розумовського викликали опір російської бюрократії, представники якої постійно підбурювали імператрицю Єлизавету Петрівну та уряд до більш рішучих дій щодо обмеження автономії Гетьманщини. У 1754 році уряд метрополії взяв бюджет Гетьманщини під свій контроль; митні кордони між Гетьманщиною і Росією були скасовані.

"Щоб навіки і ім'я гетьманів зникло…"

Ще більше ускладнилася ситуація після того, як до влади прийшла Катерина II. У секретній інструкції від лютого 1764 року новопризначеному генеральному прокурору Сенату Олександру Вяземському вона окреслила свої погляди на інститут гетьманства в Україні і наполягала на ліквідації особливостей місцевого устрою на автономній Лівобережній Україні: "…