Нещодавно директор дистанційної школи "Unicorn School" та доктор філософії з економіки Володимир Страшко повідомив про критичну кількість звернень від батьків, які планують вивозити дітей з України. Зокрема, він зазначив, що деякі школи втратили до 90% учнів. І якщо раніше ця проблема була більш актуальною для хлопців, то зараз вона поширилася і на дівчат.
УНІАН поспілкувався з Володимиром Страшком, щоб дізнатися, наскільки ця проблема є масштабною, намагається чи держава її вирішити і які наслідки для країни вона може нести.
Володимир, у своїй статті ви зазначили, що діти масово почали покидати навіть дистанційні школи в Україні. Наскільки ця проблема є глобальною і які її причини?
Дистанційне навчання стало дуже популярним в Україні, коли почався COVID-19. Але в 2021 році люди якось пристосувалися. Наступна велика сплеск була в 2022 році, коли почалася війна, і люди почали масово виїжджати за кордон. Але це була реакція на невизначеність.
Тоді ми отримали велику кількість повідомлень від батьків, які хотіли, щоб діти закінчили навчальний рік. В кінці 2022 - на початку 2023 року люди почали повертатися в Україну, сподіваючись на те, що війна закінчиться.
Така ж ситуація тривала і до 2024 року. Однак, останні кілька місяців, починаючи десь з кінця серпня - початку вересня, ми почали отримувати дуже велику, прямо аномальну кількість повідомлень з мотивацією, що ми покидаємо країну, допоможіть нам завершити українське навчання, щоб вступити до ВНЗ в Європі.
До цього такої мотивації не було. Тобто батьки учнів 10-11 класів вивозять і кажуть, що хочуть закінчити екстерном 10-11 клас - два роки за один, отримати свідоцтво і далі вступати кудись в Європі.
І це мене дуже турбує, тому що раніше дистанційна освіта була, скажімо так, просто альтернативою звичайній. Вона не мала такої жорсткої кореляції з мотивом покинути українську систему освіти в цілому. А зараз ми це бачимо. І це перша категорія людей, які хочуть отримати свідоцтво і кудись вступити до якогось вишу. І їх дуже багато.
У деяких класах, в 11-х навіть, серед тих дітей, які навчаються у нас, таких до 90%. Ми розуміємо, що це категорія людей, які хочуть, щоб їхні діти вступили до вищих навчальних закладів не в Україні.
Раніше ця історія була більш характерна для хлопців, щоб уникнути мобілізації і виїхати до 18 років. Але зараз сюди почали виїжджати і дівчата, що є нетиповим трендом. Тобто навіть батьки дівчат починають їх вивозити, щоб вони навчалися десь там.
Друга категорія людей, про яку я згадував, це діти, які вже кілька років перебувають за кордоном. Тобто, умовно, в тому ж 22-му виїхали, там і залишаються в своїх країнах. І раніше вони продовжували отримувати українську середню освіту. Просто навчалися паралельно у своїй школі (за кордоном, - УНІАН) і в нашій школі (українській, - УНІАН).
Але зараз ці люди почали писати, що вирішили відмовитися від української освіти, адже вирішили залишитися там. І ця історія стосується всіх вікових категорій, не тільки 10-11 класу.
І тому школа є своєрідною лакмусовою папірцем, яка показує настрої в суспільстві. Ми бачимо, що цей тренд на відтік дуже сильно збільшився. І саме тому я написав, що це катастрофа, велика проблема. Нам потрібно враховувати це, тому що такими темпами ми будемо змушені не тільки проводити оптимізацію вищих навчальних закладів, про які говорить пан Вінницький, наприклад, а робити це навіть радикальніше, тому що хто буде вступати до вишів?
А ще є одна проблема в тому, що ці ж діти випадають з українського контексту. Одне діло, коли раніше люди навчалися в Європі, закінчували в Україні школи, їхали навчатися в Європі отримувати освіту і мали можливість повернутися до нас. Тобто це був такий освітній туризм. І це круто. Коли є можливість отримати класну вищу освіту і потім повернутися працювати у нас.
0Але ж зараз це зовсім не про це. Це про те, що вони роблять свідомий вибір. Все, ми будемо тут. Будемо адаптуватися, залишатися. І навчання в школах і університетах вони сприймають як швидку соціалізацію для дитини.
Ця тенденція - вона стосується тільки прифронтових міст, таких як Харків? Чи ця проблема актуальна по всій Україні?
Я був би значно менш стурбований, якби це стосувалося тільки Харкова, Дніпропетровської області, Донецької чи Запорізької. На жаль, ні. Це та історія, яка не має прив'язки до географії.
У нас багато клієнтів з 2022 року, які виїхали навіть з Івано-Франківської області, зі Львівської. І вони також приймають рішення залишатися в Європі, або в тих країнах, де вони є. Тобто вони це пов'язують більше з тим, що не бачать перспектив тут.
Є ще одна прошарок - зараз про це не прийнято говорити, але вона існує. Коли батьки бачать загрозу для себе - маю на увазі чоловіків - вони хочуть якимось чином перетнути кордон. Ну і вони, звичайно, забирають з собою сім'ї. І так само ми отримуємо запит, що ми переїхали і потрібно навчатися.
1Ми бачимо, що зараз тривають дискусії про зменшення мобілізаційного віку. Є навіть чутки про можливе введення мобілізації жінок в Україні. Це також вносить певний вклад у мотивацію батьків вивозити своїх дітей з України?
Так, безумовно, це є одним з факторів для батьків обирати своїм дітям освіту за кордоном.
Проблема виїзду дітей - це не лише про школи, але й у майбутньому про виші. У часи COVID-19 були випадки, коли українські виші закривали або об'єднували, адже просто не вистачало студентів. Зараз ця загроза ще більш масштабна?
Я вважаю, що тут насправді дуже правильно діє Міністерство освіти. Тому що оптимізація мережі вищих навчальних закладів - це не просто, знаєте, як побажання чийсь, або там ще, це просто необхідність. І, по-перше, ми будемо змушені це робити.
По-друге, йдеться про те, що ми можемо отримати надзвичайно велику демографічну яму саме з цього покоління, яке повинно закінчувати школи, вступати до вишів і йти далі на роботу. І ми можемо ще більше прискорити процес старіння нації. І це катастрофічно відобраз