Активіст, який втратив ноги на фронті, Олег Симороз: Закликаю президента ветувати законопроєкт 5655, котрий писався менеджерами будівельної мафії

Цензор.НЕТ поспілкувався із Симорозом, щоб дізнатись як проходить його реабілітація, про бойовий досвід та чому Олега так обурив ухвалений закон.

Однією з причин записати це інтерв’ю стала спроба невідомих недоброзичливців, які під виглядом Олега Симороза намагались передати редакції фейковий компромат на Олену Шуляк.

- Ти вже кілька місяців на реабілітації, як би ти оцінив цей процес? Ти зараз у приватній клініці. До цього був у військовому госпіталі?

- Звісно, велика подяка, що у військовому госпіталі знаходилися люди, які зі мною займалися теж реабілітацією, і дякую всім працівникам госпіталю, які опікувалися мною! Але різниця — небо і земля. По-перше, по часу це було значно менше, по-друге, інвентар не той. Плюс там, наприклад, моя реабілітолог в госпіталі, котра зі мною займалася, це взагалі людина, яка працювала на 0,25 ставки. Вона біженка з Харкова, яка не хотіла втрачати навички і натомість старалась бути чимось корисною. Оскільки там деякі хлопці не мали можливості або причини займатися, я брав цей час. Там я займався годину. Тут я займаюся 3 години. Там я займався на ліжку. Тут я займаюся в двох-трьох різноманітних залах з підвісними системами, з пересаджуваннями. Тому, звісно, я радий, що потрапив в цю програму й маю можливість безкоштовно отримати значно кращу реабілітацію.

Зараз прогрес очевидний. Я півтора місяця тому ще не міг толком підвестися, сісти сам. Зараз я сідаю сам, у візок сам пересідаю, руки краще рухаються. Все в цьому плані добре. Погано, що в державі по суті відсутні центри реабілітації належної якості й потужностей. А зараз навантаження на ці інституції лягає досить високе. Комусь не щастить відверто, з ними не займаються. Комусь щастить, беруть їх якісь приватні реабілітаційні центри, або на базі якихось клінік, як у моєму випадку, а більшості – ні.

Погано, що ми досить повільно рухаємося. У нас є реабілітаційні центри з великими приміщеннями, але на папері. Там немає спеціалістів. Є студенти, які теж працюють на пів ставки або 0,25. На 100 військових два реабілітологи і студенти. Також — величезний дефіцит обладнання. Така "реабілітація" — це ні про що. Мій товариш, який лежав зі мною в госпіталі в одній палаті, потрапив у Пущу Водицю. На питання, як у мене реабілітація, я йому хвалився своїми успіхами. На питання, як у нього реабілітація, каже: "Моя реабілітація – це раз на день зайде санітарка і спитає, як у мене справи. От і вся реабілітація". Вісім років тривала війна до 24 лютого 2022 року, проте обидві влади нічого глобально не зробили, щоб підготуватися до того потоку важкопоранених, який ми маємо зараз, і не розбудовували реабілітаційну інфраструктуру.

- А на протези ви збирали через волонтерів?

- Ми збираємо на базі Волонтерського центру "UA.HELP", створеного партією "Народовладдя", співзасновником якої я є. "UA.HELP" допомагали моєму підрозділу і коли я дістав поранення, фактично з перших днів, вони відкрили збір на найкращі протези, котрі повернуть мене до активного життя.

Держава покриває базові протези гідравлічні. Це в принципі якісний протез. Але це, на жаль, не той протез, який активну 25-річну людину поверне на 100% до активного життя. Електронний протез німецької компанії Ottobock системи Genium X3 — набагато коштовніший від гідравлічного іноземного протезу, і держава, оскільки, що це буде мій другий протез (а ставити його можна лише після звикання до звичайного), його не покриває.

Тому подяка хлопцям, фактично моїй сім’ї, моїм друзям, які взяли на себе цю місію в той момент, коли я навіть ще толком розмовляти не міг.

- В чому перевага саме електронного протезу?

- Якщо дуже коротко – бо насправді годинами можна говорити про це, — основна перевага цього електронного протезу в тому, що він допомагає робити перший крок, і не так важко на ньому ходити, як на гідравлічному. Тому що насправді, щоби ходити на протезі –треба досить титанічні зусилля певної групи м’язів докладати. Коли ти в звичайному житті на своїх ногах — ходиш фактично розслаблено. Система електронного протезу допомагає робити ці перші кроки.

Ще одна вагома відмінність електронного і гідравлічного протезів – це ходіння по сходах і по нерівностях. Електронний протез допомагає це робити і фактично ти не прикладаєш надзусиль. На гідравлічному, на жаль, певні такі підйоми можна долати, але набагато важче і складніше.

Плюс цей протез водонепроникний, тобто йому не страшні купання, дощі. Підзаряджається, там досить тривала батарея. Грубо кажучи, полегшує життя і можна жити повноцінним – підкреслюю – активним життям, якого прагну. Тому що до повномасштабного вторгнення попри роботу аналітика-юриста я намагався весь свій вільний час витрачати не вдома, а займатися громадсько-політичною діяльністю. Тобто більше спілкуватися з людьми – журналістами, громадськими активістами. І безперечно в місті Києві протистояти тому варварству, котре відбувається у нас із містобудівною діяльністю, протистояти тій колосальній корупції у Київській міській раді, зокрема у сфері землевідносин.

- Ми ще про це поговоримо детальніше. Поки що спитаю про інший аспект реабілітації – психологічну допомогу. Я знаю, що втрачаючи кінцівки, дуже багато хлопців і дівчат впадають в депресію.

- Це правда…

- Чи надається відповідна допомога? Скільки ви працювали з психологами, якщо взагалі працювали?

- У мене особисто не було потреби в психологах, напевно тому, що мені пощастило з близькими людьми. Безперечно, були певною мірою важкі моменти, особливо коли через два тижні, наприклад, зняли трубку і я уже міг говорити з друзями, своїми близькими і ставити певні питання про своє життя. Десь через 2-3 тижні у мене почалась така адаптація і усвідомлення того, що це не сон. Але у мене було 3 чи 4 головні чинники, які мені не дали впасти в депресію.

По-перше, треба чітко усвідомлювати, що ти йдеш на війну і статися може все, що завгодно. Особливо в піхоті – це лотерея. Другий момент – чітко усвідомлювати, які ти ідеї і принципи відстоюєш. Не можна на війні бути зомбі. Це не відеогра, куди ти заходиш заради розваги. Мене змусила взяти зброю до рук любов до свого рідного міста, де я народився, любов до своєї Батьківщини і ворог, який задекларував чіткі меседжі, що він має на меті знищити і українців як націю і Україну як державу. Тобто я все це чітко усвідомлював і відповідно, як би це пафосно не звучало, загинути в такій війні або дістати важкі поранення було страшно, але не було…

- надмета виправдовувала…

- Так, можна так це назвати.

І третє – це підтримка. Коли ти в реанімації читаєш, в перший раз відкрив Фейсбук, а точніше батько показав, я почитав ту кількість людей, яка мене підтримувала. Ти розумієш, ти точно діяв правильно і жив по честі, по совісті, і люди все ж таки це цінують. Це теж дуже важливий етап.

З’являється розуміння того, що ти жив не просто так. Значить, у мене є потреба в такому суспільстві. А у суспільства, мабуть, є потреба в мені. Значить, треба жити далі і так само продовжувати займатися тим, чи займався. Основне – це все ж таки оточення. В перший день до мене приїхала мама, приїхала дівчина і приїхав мій давній товариш, голова партії Юрій Левченко. З ним, по суті, перша серйозна розмова після поранення. З мого боку, жестами. З Юрою ми зрозуміли один одного, що я не збираюсь здаватися. На той момент для мене було важливе усвідомлення того, що я зможу продовжити те, заради чого я практично жив, й ця розмова дала мені це розуміння.

- З рідними було важче?

- Моя кохана дівчина — Владислава Лелека — була поруч зі мною уже менше, ніж через добу… Я дуже сильно хвилювався, тому що вона дуже сентиментальна людина. Вона знає, який у мене характер, тому, навіть коли я йшов на війну, розуміла, що мене відмовляти, наприклад, нема сенсу. Але в даному випадку вона себе проявила як сильна людина. Безперечно, дуже сильно в такій ситуації підтримує, коли ти прокидаєшся, а в тебе є впевненість в майбутньому, особливо в сімейному майбутньому. В майбутньому зі своєю другою половинкою, коли ти маєш такого ступеня поранення. І коли чуєш від неї, сентиментальної людини, дівчини, яку я знав до цього поранення, чуєш від неї чіткі якісь мужні фрази впевненості в майбутньому – безперечно це і є підтримкою, котра мені не давала впадати в депресію…

Але все одно, це все індивідуально. Кожна людина є індивідуумом. Кожне поранення індивідуальне і кожна психіка індивідуальна. В цьому випадку я себе повів так. Можливо, в іншій ситуації моя реакція була б іншою, ми не можемо передбачити пороги нашої психіки. Безперечно, ця підтримка мала б надаватися. На жаль, в моєму підрозділі є багато важкопоранених хлопців, хлопців, яким реально потрібна психологічна допомога. На жаль, наскільки мені відомо, повною мірою вона не надається. Зараз наші лікарні, госпіталі фактично переповнені. Реанімації і операційні працюють 24/7. Я ще по собі пам’ятаю, коли мене оперували вп’яте, всьоме, то в операційну навіть була черга. Тобто тебе беруть на каталці, ти приїжджаєш і там 20-30 хвилин ще пробка в саму операційну заїхати.

Там кажуть, що наше завдання — це врятувати тобі життя, а далі уже як вийде. Безперечно, на жаль, психологічна реабілітація і психологічний стан – це те, про що не в першу, і не в десяту чергу зараз думають з нашими випадками. Дуже прикро, коли такі люди залишаються сам на сам з такими проблемами. Тим більше, що в подальшому це будуть проблеми і наслідки ще й для держави.

- Поговорімо про те, як для тебе почалася війна і твій бойовий досвід. Я знаю, що ти був спочатку на Київщині, потім на Донеччині…

- Війна почалася, як у всіх. Ранок. У моїх батьків дача під Васильковом. Не є таємницею, що там поруч військовий аеродром, і я дуже добре знаю звук винищувачів. Я ні з чим його не переплутаю. Коли влітку проводилися військові навчання, я дуже добре вивчив цей звук. Вони якраз біля мене красиво літали парами. І от я прокидаюсь вночі 24 лютого і чую звук винищувачів. Я прекрасно розумію, що над Києвом заборонена зона польотів. Це перший дзвіночок – щось нехороше відбувається, коли вночі чуєш звук винищувачів. Зайшов у соцмережі, зрозумів, щось таки точно відбувається. Десь через 5 хвилин, зрозумів, що почалося. Рано вранці зібралися з побратимами — співзасновниками "Народовладдя". Обговорили, які проблеми треба вирішувати на даному етапі, як налагодити роботу команди в новій реальності. Хто йде у військо, як будемо організовувати допомогу фронту, як допомогти тим партійцям і прихильникам, чиї населені пункти можуть опинитися в окупації. Ми вели виборчу кампанію в Чернігові, де зона, яка прямо межує з агресором. У нас там були наші партійці, наші активісти. У нас є члени партії і в Новій Каховці, в багатьох місцях, де орки уже заходили в міста. Обговорювали ці моменти, дзвонили людям, організовували евакуацію жінок та дітей.

Десь після обіду поїхали зі Святославом Кутняком — співзасновником Народовладдя, колишнім депутатом Київради — в Оболонський військкомат, він там залишився. Він закінчив військову кафедру. Його прийняли. Він наступного дня вже був у 43 артилерійській бригаді, в якій працює найбільша за калібром артилерія, славні наші "Піони". Мені сказали, що у мене військової спеціальності нема. Служби в армії немає. Я не цікавий. Але взяли мій номер телефону. Я зрозумів, що це не дуже перспективна історія. Наступного дня поїхав до Деснянського військкомату, де я прописаний. Сказали те саме. Але там дали адресу, куди піти і записатися у тероборону. Там стояв кілька днів у черзі. Кожного дня на мені закінчувалася зброя. У мене уже депресія починалася. Думав, тут за кілька тижнів наші влуплять, а я навіть на війну не потраплю, хоча дуже хотів.

- Але ж потрапив…

- У тих чергах, там створювалися чати, вони принесли свої плоди. Святошинська тероборона проводила донабір, тому що вона безпосередньо брала участь у бойових діях. Ми поїхали з батьком туди і потрапили – до речі, на день добровольця — до 112-ої нашої Київської бригади тероборони.

Зранку отримали зброю, отримали 4 магазини і набої до них і відправилися на ірпінський напрямок. Приїхав, там вже були окопи. Тобто те, що ти бачив раніше лише у відеоіграх. Стояв уже град наш, працював по позиціях ворога.

Я намагався зав’язати перші розмови з досвідченими військовими, які проходили війну на Сході України. Розпитував, для чого ями. Сказали: побачиш, але при команді "повітря" краще знайди собі таку ямку. За 3 години ця ямка знадобилася — по нас спрацював ворожий "Град", повалив тоді дерева. Це було таке перше бойове хрещення. У когось у перший день учебка, у когось – казарми. У мене в перший день був справжній бойовий досвід.

- Ти служив з батьком?

- Так. Але у батька була військова спеціальність, хоч і не було повного офіцерського квитка. Але для нього це не було якоюсь перепоною – він був готовий служити солдатом. Ми з ним служили в одному взводі. Оборону столиці провели разом в окопах. Після того як орків вибили з Київської області, ми дообладнували наші позиції. Тому що все одно напрямок був небезпечний. Потім батько у Деснянському військкоматі відновив свій офіцерський квиток і очолив групу сил підтримки батальйону. Вони відповідали за інженерно-саперний напрямок. Це його напрямок за військовою спеціальністю. Він насправді в цьому розбирається. Це спойлер, звідки я знаю про міни, хоча, на жаль, трошки познайомився ближче, ніж хотілося.

Готували нас до відправки далі. Ми ще не знали навіть точно, який це буде напрямок – південний чи Схід України. Десь вже з кінця літа почали активно готуватися. В жовтні поїхали на Схід у напрямку Ямполя, Кремінної. Працювали там. 19 жовтня був день народження моєї мами. Я собі давав обіцянку, що я ні в що не вляпаюся в цей день. Але 19 жовтня було напружене. Я вивозив інші підрозділи на бойові позиції, потрапляв під обстріли. У мене машина була пошкоджена. Але тоді щось мене уберегло від ворожих мін. За кермом вів себе, до слова, дуже обережно через батькові розмови дома про міни.

Я усвідомлював, що таке протипіхотні міни, що таке протитанкові міни. Робив усе можливе, щоб випадково не наїхати на міну.

- Поранення сталося в ті ж дні?

- Зранку 20 жовтня мій підрозділ отримав наказ висуватися на бойові позиції і під Кремінною, на лісовій дорозі наш автомобіль, зі сторони водія, тобто мене, наїхав на протитанкову міну ТМ. Автомобіль вибухнув. Я дістав найважчі поранення. Це ампутація двох кінцівок, важкі переломи рук, опіки рук, перелом двох лицевих кісток, перелом носа, вибиті зуби, перелом щелепи і "поцілунок" від мотора мого автомобіля.

Хлопці повилітали з машини, отримали контузії. Взводний, який сидів біля мене, зазнав травм очей, теж перелом носа. Хлопці надали мені першу медичну допомогу. До слова, спрацювали як по кращих медичних підручниках. З огляду на мої поранення і вибух на протитанковій міні, там нічого гарного не слід було очікувати.

- Забрали тебе безпосередньо у госпіталь досить швидко?

- В тому-то й історія, що ми фактично залишилися самі в лісі. Тому я кажу, що хлопці зробили навіть трошки більше, ніж від них залежало, — вони не розгубилися в такій ситуації. Вони зрозуміли, що питання уже стоїть на хвилини. Вони побігли шукати евакуаційний автомобіль. І знайшли. Якраз їхав автомобіль сусіднього батальйону — хлопці з 81-ої бригади ДШВ, і я їм дуже дякую! Він забрав мене до Озерного, а звідти вже на реанімобілі декілька годин до Краматорська. В Краматорську надали вже першу медичну допомогу і звідти мене евакуювали в Дніпро – у лікарню імені Мечникова. Там кілька днів боролися за життя, проводили повторну ампутацію правої ноги, тому що був серйозний некроз тканин і відповідно була загроза втратити нирки і в такому разі — загалом втратити життя. Два тижні я там провів у реанімації. Потім уже трохи стало легше, перевели в Київ, теж в реанімацію у Центральний військовий госпіталь.

- Тема, за якою ти став більш національно відомим, ніж за весь активізм, вибач, – це твій інцидент з Оленою Шуляк через законопроєкт 5655. Можеш розповісти, як взагалі для тебе сталася ця історія?

- Був грудень. До мене вже більше стало приходити відвідувачів, але лікарі ще не дозволяли особливо сидіти в гаджетах. Та й, чесно кажучи, спілкуватися мені і читати після струсу мозку, після сильної контузії, було ще дуже важко. Хлопців питав, які новини, київські. І Юрій тоді розповів, що влада готує голосування законопроєкту 5655 у другому читанні. Я не повірив. Як зараз таке суспільно дражливе питання без якихось громадських обговорень голосувати – як це можливо?

Я добре знав про цей злочинний законопроєкт ще з того часу, як Верховна Рада проголосувала його в першому читанні в 2021 році. До речі, варто всім поцікавитися, які фракції за нього тоді голосували... Але зараз стало цікаво що змінилося до другого читання, і я став читати більше аналітики, зокрема наш однопартієць – відомий експерт з містобудування Георгій Могильний — написав декілька дуже фахових аналітичних матеріалів по 5655, які мабуть найкраще розкривали проблематику. Я читав, що відбувалося на комітетах, як його протягнули через профільний комітет, як забили на зауваження НАЗК, як фактично з коліна проштовхнули на профільному комітеті завдяки голосу через смс депутата ОПЗЖ, який не був присутній в стінах парламенту. Його пряма мова: я підтримую всі рішення комітету. Я 5 років вчився права. Мене професори вчили, що є верховенство права і ви маєте як майбутній юрист це розуміти. А тут деякі люди це нівелюють, вибачте за грубість, підтираються регламентом.

Це викликало у мене лють. Але я мав ще певну надію … Він настільки був резонансний, що я все ж таки думав, що депутати не проголосують.

- Що тебе найбільше зачіпало? Що вони фактично обмежували всі права активістів боротися проти незаконних забудов чи ця схема з приватними ДАБІ?

- Мене завжди зачіпало те, що в своїй боротьбі і місцеві мешканці, і громадські активісти ніколи не були в рівних умовах із забудовниками. Завжди забудовники мали таку опцію як купівля дозволів, купівля за безцінь права оренди земельних ділянок, право захисту депутатських корпусів у місцевих радах і у Верховній Раді, і в органах центральної влади, органах будівельного контролю. Мали опцію купівлі поліції. Мали опцію безкарного використання тітушок. А ми мали опцію громадського тиску, інформаційно висвітлення та ще іноді дуже довгої, складної юридичної боротьби. Якщо поталанить. Все.

До повномасштабного вторгнення одна з найбільш скандальних незаконних забудов у місті Києві була на Микильській Слобідці, куди ми з дівчиною переїхали жити після знайомства. Це прибережна зона Дніпра. Я пожив там пару місяців і ось на район приїхав забудовник, котрий надцятою спробою все ж таки намагався втулити у прибережну зону Дніпра три 25-поверхові бетонні монстри. Питання досить просте. Є генеральний план Києва, за котрим ця ділянка є зеленою зоною загального користування. Є прибережна смуга Дніпра 100 метрів, яка охороняється законодавством, Водним і Земельним кодексами. Ця ділянка входить в ці межі. Є пам’ятка ландшафтна, яка охороняється законом України про охорону культурної спадщини. Ця пам’ятка — долина Київських гір та долина річки Дніпро. Вона так само потрапляє в цю зону.

І от видаються незаконні містобудівні умови за часів такого діяча у пана Кличка як Вавриш. Потім вони "губляться" з реєстрів, їхній зміст. Тобто є тільки номер і дата. І те, що за такою адресою такому забудовнику видавалися містобудівні умови і обмеження. Забудовник у фотошопі бере ці містобудівні умови і з порушенням Генерального плану Києва — порушуючи функціональне призначення земельної ділянки ним встановленого, порушуючи інші обмеження, названі мною, малює, що у нього містобудівні умови і обмеження на будівництво трьох багатоповерхівок. Очевидно, що є пряме порушення чинного Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Не треба бути юристом, щоб зрозуміти, якщо намір твоєї забудови суперечить генеральному плану розвитку міста, це суперечить здоровому глузду.

Так от, якщо взяти норми тепер вже прийнятого законопроєкту 5655, з цим тепер зробити ми нічого не зможемо. Тоді ми писали скарги в Державну архітектурно-будівельну інспекцію. Потім у новостворену ДІАМ. Добивалися перевірок. Судилися в судах. Намагалися скасувати дозвіл, містобудівні умови. Так, мали небажання центральної влади на це все реагувати, але був хоч шанс зупинити те варварство, а після 5655 навіть шанс фактично зникає.

- ДІАМ 4 тижні чи скільки розглядав звернення про перевірку?

- Звернення розглядалося ще довше, а 4 тижні знадобилося особисто голові ДІАМ просто щоб видати наказ про проведення перевірки вже після попереднього розгляду звернення на Комісії. Величезний пакет документів на найскладніше будівництво ДІАМ розглядає і видає забудовникам дозвіл за 24 години. А щоб лише підписати наказ на перевірку за зверненням громадян, знадобилося 4 тижні.

Але головна проблема навіть не в цьому, а що ДІАМ половину більш значущих по містобудам зауважень, що я назвав, не помітив, а виписував перевірку по менших порушеннях. Цим тоді займався пан Кривонос, який тепер пішов на підвищення у Національне антикорупційне бюро України.

ДІАМ своєю "перевіркою" фактично легалізував це незаконне будівництво. У зверненні просили перевірити будівництво саме щодо порушення генплану Києва і за законодавством при позаплановій перевірці мають право перевіряти виключно питання, зазначені у зверненні. Замість цього, перевірили відповідність вимогам ДБН і написали, що треба зменшити щільність житлової забудови і вирішити питання із нормативною кількістю місць для паркування. По суті, ДІАМ за результатами перевірки написав, що в зеленій зоні на березі Дніпра можна побудувати житлові висотки, але треба трохи змінити проєкт. А тепер з цього Кривоноса дехто малює великого борця з корупцією!

Так от, по цьому законопроєкту. Раніше було так, що якщо твої містобуди суперечать генплану — це є пряме порушення і є підстава скасовувати такі містобудівні умови. Зокрема, коли Юрій Левченко був народним депутатом, ми такі містобудівні умови скасовували і скасовували дозволи. Тому що містобудівні умови і обмеження є первинною документацією, і якщо їх скасовують, на підставі цього скасовується і дозвіл.

Тепер не так. Тепер пані Шуляк написала новий законопроєкт 5655. За ним достатньо забудовнику мати документи. Якщо у нього є дозвіл і він його дотримується, нікого законність отримання цього дозволу не цікавить – можна покарати місцевих чиновників за незаконно видані містобуди, можна накласти штраф на архітектора та експертів, але дозвіл буде залишатися чинним і забудовник має право завершити своє незаконне будівництво.

Я вам більше скажу. Це не тільки Микільська слобідка. В Києві, якщо зараз назбираємо 5 забудов, де нема документів, — це буде ще багато. Київ забудовують великі гаманці, люди, які мають цілі групи депутатів у Верховній Раді і в міській раді. Ці люди спроможні купити всі дозволи. А система містобудування, навіть сама пані Шуляк це визнавала, є корумпованою. Вона визнавала, що дозволи купувалися. Так от. Неважливо, коли і хто отримав дозвіл – чи до її так званої містобудівної реформи, чи після – з цим документом уже нічого зробити не можна буде після 5655.

Тепер моделюю ситуацію. Повертається забудовник Микільської Слобідки, пан Насіковський, який піариться у Фейсбуці і робить із себе селфі-воїна тік-ток військ. Він тепер у нас не тітушковод, який жінок б’є, він тепер нібито "герой війни". Він повертається. Приводить тітушок. Завозить будівельну техніку. Охоронна зона Дніпра, зелена зона. Місцеві мешканці проти. Десятки сутичок. Всі визнають, що це незаконно. Але юридично ми більше нічого справді дієвого зробити не зможемо, тому що буде закон 5655, який чітко чорним по-білому говорить: якщо документи є, нема підстав для перевірки. Нема підстав для скасування.

Вибачте, буде право приватної перевірки. Приватну компанію має право обрати забудовник. Прийде ця приватна компанія і подивиться, чи відповідає будівництво дозволу, який отриманий забудовником. Якщо забудовник планує щось порушити, він просто буде обирати для себе контролюючу компанію, що згодна закривати очі на порушення. А органи місцевого самоврядування мають право проводити моніторинг – через паркан дивитися, чи немає порушень. А щоб призначити перевірку, вони мають ці порушення спочатку через паркан явно побачити.

Я вам більш трешеву ситуацію змоделюю. Ваші сусіди зносять стіни в своїй квартирі, несучі. Це загроза життю всього будинку. Це суспільно небезпечна історія. Тепер, за законом 5655, контролюючі органи не мають права доступу до приватних квартир. Вони мають право подивитися, перевірити об’єкт за квартирою. Ви багато перевірите об’єкт, де зносять стіни, за квартирою? Ні, отож.

-Ти написав тоді дуже різкий пост…

-Мене вже це просто дуже вкурвило. Особливо, що проголосували з ОПЗЖ, цими зрадниками, про яких Шуляк казала, що вони конструктивно працюють. Я вирішив написати все, що про це думаю.

І такий собі роздратований ліг спати, дуже багато матюкаючись перед сном. Ліг спати. Зранку прокинувся, пам’ятаю, що не встиг толком умитися, дивлюся – якийсь трохи кіпіш відбувається в моєму відділенні. Починають говорити, що нас у будуть гості, мовляв, тільки ви дуже сильно, Олеже, не хвилюйтесь. Думаю, а чого мені гостям хвилюватися? До мене щодня ходять мої друзі, я їм тільки радий. "Ну ви сильно не хвилюйтесь, пообіцяйте". "Добре". Потім прийшли мої друзі до мене і кажуть: "Слухай, ми бачили на прохідній Шуляк. Ми ще називали твоє прізвище на перепустку, а вона якось так на нас дуже дивно подивилася". Я кажу: "Так, все, коротше, мене бісить конспірологія". Далі вже батькам почали натякати лікарі, що вона йде. Я кажу: "Мене дуже сильно бісить, слухайте, мало до кого вона може прийти в госпіталь".

Я не думав, що вона реально може набратися зухвалості, прийти до мене, не спитавши.

І тут раптом заходить пані Олена. Це було досить смішно. Тому що вона зайшла, представилася. Я сказав, що я знаю, як її звати. Вона почала спілкування в такий спосіб, що це наче я до неї прийшов додому. Спитала, які у мене до неї питання. Десь в такій манері… Я виріс на Троєщині, 24 роки там прожив. Я там чув такі питаннячка у вуличних ситуаціях, так би мовити. Так і тут. Тобто ні добрий день фактично, ні чи можна з вами поспікуватися, ні як здоров’я, а "які є питання".

- Тобто ваша розмова не була нейтральною?

- Звісно ні, й це чітко видно на відео цього спілкування. Мої друзі були тоді в мене і вони це зняли. Тому що і батьків просили вийти. Просили, щоб двері в палату були закриті. Я сказав: а які у мене можуть бути питання? – Ну як? Ви ж писали допис про 5655. – Ну, так ви думаєте, що я пишу дописи і не читаю законопроєкт? Відкрив тоді таємницю: я читаю.

Там було багато натяків від неї на те, що всі активісти куплені. Я нагадав їй про петицію, яка за день зібрала необхідну кількість голосів на сайті президента України. Пішла розмова про те, що це все куплені голоси. Пішли натяки на те, що й я брав якісь гроші. Намагалась зробити з мене такого, трошки дурника, котрий не знає, про що він пише і мабуть думала, що там лежить складний ПТСРник, який не знає, про що він пише. Я розумію, що у неї на меті було прийти і мене розвести, як хлопчика, сфоткатися, мабуть і сказати: бачите, у нас мир-дружба-жвачка і все дуже кльово. Але не так сталося, як їй хотілося. Хоч мені і 25 років, я себе хлопчиком у громадсько-політичному русі не вважаю і тим більше нікому не дозволю себе використовувати.

- Я думаю, якраз ця історія Шуляк з тобою стала одним зі ступорів, який не дозволив президенту одразу підписати цей законопроєкт. Але зараз ми розуміємо, що термін його ветування – ти як юрист це знаєш краще за мене –сплив, він не може вже його ветувати…

- Я з цим не зовсім погоджуюсь. У нього є термін на ветування. Але у нього немає відповідальності за невчасне ветування. І для президента немає якогось наслідку, якщо він ветує цей закон пізніше строку. Законодавство цю сферу відносин не врегульовує.

Тому я вважаю, що президент його може ветувати і зараз, як вже неодноразово робив раніше. Наприклад, закон про підтримку Пласту він ветував через два з половиною місяці після отримання, закон про Тимчасові слідчі комісії ВР – через три місяці.

Ну й давайте прямо — вето залежить не тільки від тиску української громадськості, але й від позиції західних партнерів України, а їх в цьому плані турбує лише корупція. Законопроект корупційний, але західні партнери довіряють НАЗК, а голова НАЗК Новіков публічно багаторазово заявляв в інтерв’ю, що законопроєкт перевіряли і він не містить корупційних ризиків, крім одного, який потім виправлять. Ось тільки НАЗК взагалі не проводило антикорупційну експертизу редакції, що була прийнята. То звідки вони знають, є там корупційні ризики чи ні? Тобто, пан Новіков свідомо обманює як українців, так і західних партнерів. Якби не цей корупційний дах від НАЗК, майже гарантовано вже давно було би вето.

- Зараз якраз ходять чутки, що якщо буде якась невеличка перемога або в ОП будуть просто вважати, що розголос по законопроєкту закінчився і ніхто вже не згадає, про що це було, Зеленський підпише законопроєкт…

- З тих джерел, які є у нашої команди, нам відомо, що в Офісі президента прийняте рішення, що якщо це питання буде, скажімо так, на поверхні, на слуху, президент не буде його підписувати. Але якщо знижується градус… тоді так. І піарники "Слуг" роблять все, щоб замилити це.

Тому я звертаюсь до президента — не підписувати, а ветувати цей злочинний законопроєкт 5655, котрий захищає виключно інтереси будівельної мафії, котра тільки розвиває корупцію в Україні і погіршує загалом якість життя у великих містах для абсолютної більшості їх мешканців. Закликаю ветувати цей законопроєкт, котрий писався саме менеджерами будівельної мафії. І закликаю його забезпечити звільнення Олени Шуляк з посади голови правлячої партії "Слуга народу" та голови парламентського "будівельного" комітету, за її відвертий союз із зрадниками з ОПЗЖ, багаторічне злочинне лобіювання інтересів будівельної мафії та відверто аморальну поведінку. Так, знаю, що у нього немає таких прямих повноважень, але ж всі чудово розуміють, що "слуги" слухають його вказівки й ми добре пам’ятаємо, коли на його заклики самі йшли у відставку топ-чиновники, навіть цілий Прем’єр-міністр Гончарук.

Тетяна Ніколаєнко, Цензор. НЕТ