10-річчя «Вогнехреща»: як Майдан пішов у наступ

10 років тому, у січні 2014 року, мирний протест на Майдані доповнився силовим протистоянням на вулиці Грушевського. 19 січня почалися сутички протестувальників із силовиками (ця подія увійшли в історію як «Вогнехреще»), 22 січня пролилася перша кров...

А почалося все з однієї промови. Власне, формат революції на Майдані передбачає багато промов. І 10 років тому промов було надзвичайно багато. Але три промови можна назвати знаковими, з огляду на подальші наслідки.

У листопаді 2013 року тоді журналіст Мустафа Найєм закликав людей виходити на Майдан – і люди вийшли. У січні 2014 року один з очільників «Автомайдану» Сергій Коба закликав йти блокувати Верховну Раду – і це призвело до сутичок на вулиці Грушевського. Третя така промова була в лютому. Сотник Самооборони Володимир Парасюк заявив, що домовленості, які очільники парламентської опозиції уклали з президентом, нічого не варті – і невдовзі режим Януковича був повалений.

«Історична Свобода» розпитала Сергія Кобу про те, що його тоді спонукало зробити відповідну заяву і про його бачення тих подій.

– Тоді майже кожні вихідні на Майдані Незалежності був мітинг.

– Кожні вихідні було віче на Майдані…

– І попервах усе було, як завжди, тобто лунали промови діячів парламентської опозиції: вимагаємо від влади те і те… Ви не були частим промовцем…

– Скажімо так, мене не дуже пускали на сцену, бо я не казав те, що було потрібно їм (лідерам опозиції. – ред.).

– І ось, виходите ви. Спочатку сказали про те, що лідери опозиції – тоді це Арсеній Яценюк, Віталій Кличко й Олег Тягнибок – мають домовитися і обрати серед себе головного. А потім ви несподівано закликали йти людей блокувати Верховну Раду. Вас назвали провокатором, але, тим не менше, дуже багато людей пішло до Верховної Ради. А позаяк, як вже був перекритий по вулиці Грушевського прохід вгору до Верховної Ради – там автобуси стояли, «Беркут», внутрішні війська – то все це відразу перейшло у сутички активістів Майдану з міліцією (на той час ще була міліція, не поліція).

Ви спонтанно закликали людей іти чи готувалися до цього завчасно і мали якийсь план?

Планували двинути Кличка прямо зі сцени. І в натовпі були вже люди, які мали підтримати, щоб «завести» народ. Дивлюся на Кличка – і бачу в його очах, що він не готовий взяти на себе всю відповідальність

– Ту інформацію, яку я вам скажу, не знає ніхто, окрім тих, хто був присутній на такій таємній нараді, яка була в ніч до цього віча, яке останнє було мирним. На тій нараді ми планували і домовлялися висунути Кличка. Тому що він був, по-перше, наш знайомий, по-друге, до нього було найбільше довіри серед народу, по-третє, він був найменш заангажований серед цієї трійці, яку ви правильно назвали. Тому ми планували двинути Кличка прямо зі сцени. І в натовпі були вже люди, які мали підтримати і почати скандувати, щоб «завести» народ.

Ми домовилися, і у кожного була своя промова тоді на сцені Майдану. Мені також пощастило бути на тій сцені. Але я дивлюся – щось йде не за планом. Дивлюся на Кличка – і бачу в його очах, що він не готовий взяти на себе всю відповідальність. Не готовий! І я розумію: якщо зараз все йде не за тим планом, про який ми домовилися напередодні, то все піде шкереберть. А тягнути не було куди, тому що в понеділок «Урядовий кур’єр» мав оприлюднити ганебні «закони 16 січня», які ухвалювали, голосуючи двома руками.

– Нагадаю, Верховна Рада напередодні значно посилила репресивне законодавство з прицілом саме на те, щоб обмежити протест.

– Драконівські закони, за якими за ті діяння, які ми робили «Автомайданом», мені загрожувало 15 років позбавлення волі. І я розумів, що цяцькатися зі мною ніхто не буде. У Вишгороді біля мого під’їзду вже чатувала СБУ декілька днів. Тому я додому не вертався, а фактично жив на Майдані. Ситуація така, що в мене зворотного шляху вже не було жодного.

Натомість вони, ось ця опозиційна трійця, далі розказували, що ми маємо стояти і далі показувати, що ми – мирний протест. Я розумів: у них є «індульгенція», у них є якийсь захист…

– У них – депутатський імунітет.

– Так. А натомість нас, звичайних активістів, просто знищать, і ніхто вже не повстане, тому що нікому буде.

Сутички між протестувальниками та правоохоронцями в центрі Києва на вулиці Грушевського. Радикально налаштовані мітингувальники вирішили прорватися через кордон міліції до Верховної Ради.

– Ви були свідомі, що ви закликаєте до силового протистояння? Ви це розуміли чи думали, що просто пройдете до Верховної Ради?

Намагався сказати так, аби це не виглядало радикально

– Ні. Я це прекрасно розумів, але намагався сказати так, аби це не виглядало радикально. Розумієте? Я розумів, що до Верховної Ради нас не пускатимуть, але цю вже відповідальність можна було перекласти на силові структури. Це вони нас не пустили! Ми до цього часу все робили мирно і хотіли мирно пройти до Верховної Ради. Нас не пустили? Не пустили. Вибачайте, це вже на їхніх руках кров.

Промова моя була зовсім спонтанна, якщо ви про це. Якщо передивитися відео, то там відбувалися важливі події. Тому що фактично сцена належала ось цим трьом. А ми, як «Автомайдан», на сцену виходили десь два рази на тиждень, де звітували про нашу діяльність: до кого з депутатів їздили, що зробили, які акції проводили… А на цьому віче я з Кличком сварився, ми просто кричали одне а одного. Якщо подивитися відео, то ми з Кличком стоїмо окремо і з’ясовуємо відносини.

На вулиці Грушевського в Києві, де цієї ночі відбувалися масові заворушення, ситуація стабілізувалася. Ані зі сторони мітингувальників, ані з боку правоохоронців силових дій не спостерігається. Волонтери прибирають вулицю від сміття і приносять їжу та чай для мітингувальників. Дехто із людей розмовляє із правоохоронцями.

Промова моя була зовсім спонтанна. Фактично сцена належала ось цим трьом

І ось так склалися обставини, що я розумію: сьогоднішній день – вирішальний. Або сьогодні, або ніколи. Якщо не я, то більше ніхто цього не зробить. Попросив мікрофон. Попервах мені не дали мікрофон. Якщо переслухати відео цього віче, яке є в Youtube, то чути, як Євген Нищук, який потім став міністром культури, каже вимкнути мені мікрофон. Але потім, коли люди почали скандувати: «Дайте Кобі слово!», сказав включити. Тобто, щоб ви розуміли, які у нас були відносини.

– То ви вірили, що пройдете до Верховної Ради, чи ні?

– Вірив.

– Попри те, що там внутрішні війська, «Беркут» і автобусами перегороджено?

– Це було ніщо у порівнянні з тією кількістю людей, які вийшли на Майдан. Я бачив зі сцени заряджені очі людей, яким треба було просто дати план дій. Бо вони дедалі менше розуміли, чого вони тут збираються і що роблять.

– Але тоді люди все-таки не пройшли до Верховної Ради.

Все це була імпровізація. Ніхто не розумів, що робити далі

– Не пройшли. Але ж почалися вже такі радикальні події. Я бачив тих людей, які почали першими жбурляти бруківку, підпалювати автобуси. Хочу вам сказати, що це все це була імпровізація. Бо ніхто не розумів, що робити далі. Тому ми діяли, згідно з обставинами, які були навколо нас.

– Коли почалися сутички, то ввечері того ж дня відповідальність за те, що відбувається на Грушевського, біля стадіону «Динамо», взяв на себе «Правий сектор». Ви знали, що «Правий сектор» готовий до цього?

– Авжеж. Тому що до цього ми з «Правим сектором» плідно співпрацювали. У нас були з «Правого сектору» хлопці, така собі «піхота», яка їздила з нами в машинах. Якщо ми перекривали дорогу автобусам з «Беркутами», то як тільки зупинялися автобуси, у них вже пробиті покришки. Розумієте? Тобто пацани були дуже бойові, заряджені. Вони готові були, але ніхто не давав наказу. А самі вони не могли. Їм треба було, щоб хтось їх повів.

– Ви тоді з Дмитром Ярошем контактували?

– Особисто з ним не контактував. Ба більше, я з ним навіть особисто не знайомий напряму й досі. Ми тоді, знаєте, ніби як на різних фронтах працювали. Потім мені довелося виїхати з України, а коли я повернувся, то вже була інша ситуація та інші справи.

– Спочатку вас обізвали провокатором, як і всіх, хто пішов на Грушевського битися. Мовляв, це провокація. Але потім ті, хто був на сцені Майдану, були змушені сказати – не знаю, наскільки їм хотілося це казати…

– Вони адаптувалися, як могли, повірте мені.

– Вони все-таки сказали, що це теж правильно, що на Грушевського – наші люди, це теж продовження Майдану...

Коли вже пішло не за їхнім сценарієм, то вони почали думати. Повірте, вони постійно збиралися і планували, що робити зараз, а що далі. І вони просто зрозуміли, що зараз краще сказати, що ми разом і приєднатися до цього силового блоку. Бо вони бачили, що силовий блок Майдану міцний.

– І симпатії людей…

Люди вимагали конкретних радикальних дій. Бо в той час при владі були бандити

– Саме так, у точку! І симпатії людей на боці ось цього радикального крила. Тому що ваші мирні мітинги, вибачте, об**ралися по повній програмі, ви стояли декілька місяців ­– і це ні до чого не призвело, ставало тільки гірше – активістів хапали, вже тоді побили Тетяну Чорновіл… Люди вимагали конкретних радикальних дій. Бо в той час при владі були фактично бандити. А з бандитами можна тільки силовими методами боротися.

– Ви сказали, що попервах хотіли, щоб опозиція об’єдналася навколо Кличка.

В принципі тоді був суспільний запит на те, щоб опозиція об’єдналася довкола одного лідера. І на Кличка в цьому контексті дивилися більше, ніж на Яценюка чи Тягнибока.

– Так, бо він ще не був «замазаний» у політиці на той час.

– Як не був?! Кличко тоді був головою фракції УДАР в парламенті.

– Але мером же він тоді не був.

– Кличко з тих трьох – єдиний, хто намагався силове протистояння особисто зупинити. Натомість його тоді з вогнегасника полили піною і дуже поганими словами погнали звідти.

– Бо він прийшов і почав розказувати, що не треба тут провокацій, повертайтеся назад на Майдан. А йому так прямо і сказали: пішов ти…

– Такою футбольною кричалкою.

– Так, так і було.

– А де тоді був і що робив Петро Порошенко? Наскільки він був помітний в тих подіях?

– Він був абсолютно непомітний в тих подіях (після Революції гідності Петро Порошенко був обраний президентом України – ред.)...

– Якщо я вас правильно зрозумів, то причиною радикалізації протесту стало ухвалення цих репресивних законів?

– Саме так. Тоді люди зрозуміли: ось це – переломний момент! Або ми, або вони.

– Спочатку, після побиття і розгону студентів наприкінці листопада, теж була велика готовність людей активно діяти. Її тоді загасили. Як на вашу думку, треба було йти на радикалізацію протесту в грудні 2013 року чи ні?

Відразу треба було активно протистояти. Треба було починати ще з цього грейдера

– Відразу треба було активно протистояти. Треба було починати ще з цього грейдера на Банковій. Отой грейдер – це була ситуація, коли нас було більше і люди більш заряджені. Тоді приїхала дуже велика армія людей з регіонів, і ці люди були заряджені емоційно на радикалізацію. Вони готові були йти на тих правоохоронців із голими руками!..

Чим далі, тим більше люди розуміли, що тільки радикальними методами можемо змінити Україну, а не переговорами. Тому що проти нас стоять просто бандити, які не погребують нічим… Ми розуміли, ми кожного дня бачили, що нічого не відбувається, поки є мирний метод. А тільки починалося якісь радикальні дії, силове протистояння ­– одразу з’являється більше поваги. Одразу до нас посилають переговірників: а давайте, ви не будете робити, а що ви хочете?.. Тобто починається процес якихось переговорів. І ми бачили, що тільки радикальні методи допомагають, змушують цих бандитів боятися. А коли вони боялися, то робили помилки. А коли вони робили помилки, то ми користувалися цими помилками.

– Вам не здається, що влада тоді настільки недолуго діяла, що навіть протест затухав, а вона його провокувала, щоб він спалахував з новою силою?

– Я вам хочу сказати, що 10 років минулого і навіть зараз влада діє недолуго.

– Давайте все-таки про ті події поговоримо. Як ви оцінюєте тодішні дії влади, дії силовиків?

У влади було дуже багато способів загасити революцію. Просто вони не розуміли, за що люди стоять. Всі думали, що це за «бабло». А тут все просто: терпець урвався!

– У влади було дуже багато способів загасити революцію. Просто вони, чесно кажучи, не розуміли, за що люди стоять. Вони ж всі думали, що це за «бабло», що все проплачено. Вони намагалися знайти, звідки йде фінансування. А тут все просто: люди вийшли, бо терпець урвався! Вони це не могли ніяк збагнути, думали, що «бабло» зараз закінчиться – і люди підуть. А людей ставало все більше!..

– Чому після цього виступу ви виїхали за кордон?

– Виступ був у неділю, а в середу я залишив країну. Невдовзі після цього виступу мені прислали скрін із сайту МВС. Він у мене, до речі, досі є. Там написано: «Особи, які переховуються від правоохоронних органів – Коба Сергій». Невдовзі з’явилася кримінальна стаття з номером: «Заклик до повалення конституційного ладу, який призвів до загибелі людей – до 15 років позбавлення волі». Мама подзвонила з Вишгорода і сказала, що біля дому вже купа машин – додому не суйся. Я тоді три дні жив на Майдані, бо зрозумів, що як тільки покину периметр, мене відразу схоплять і все. Відтак ми порадилися і вирішили, що безпечніше буде, якщо мене вивезуть за кордон. Мене вивезли за кордон, і далі я поїхав робити акції по усій Європі.

– Як вам вдалося вийти за периметр Майдану і навіть кордон перетнути?

– Був один дуже крутий спосіб: я їхав в одній машині, моя машина їхала з іншим водієм. Поталанило ще, що на кордоні пацани, які мене зупинили, розуміли, що відбувається, і сказали: давай ми тебе швиденько пропустимо, бо дано наказ вже…

– Пацани – це прикордонники?

– Так, пацани-прикордонники, які були за нас. Фактично вони мали повне право мене зупинити і не випустити.

– Тоді на сцені Майдану, коли ви закликали йти до Верховної Ради, ви уявляли, які це матиме далекосяжні наслідки? Розуміли, до чого воно дійде чи ні?

До останнього не вірив, що хтось віддасть наказ стріляти в людей. Сподівався, що ми задавимо їх натовпом

– Звісно, що не уявляв. Я до останнього не вірив, що хтось віддасть наказ стріляти в людей. Я все ж таки сподівався, що ми задавимо їх натовпом. Просто вони побачать, що не можна проти такої кількості людей використовувати якісь інші методи, ніж просто стати на сторону цих людей.

– Десять років минуло. Озираючись назад, що ви тоді зробили б інакше?

– Хочу сказати, що я ледь не кожної ночі про це думав: що можна було зробити інакше. Дуже багато можна було зробити інакше! Зараз ми це розуміємо, тому що набули якогось досвіду. А на той час повністю імпровізація була – навчалися відразу ж на своїх помилках. Але якби повернути час, я закликав би народ, як тільки була критична маса людей.

– Тобто ви зробили би те саме, але раніше?

– Так. Авжеж.

• 10 років тому – надвечір 21 листопада 2013 року – розпочався Євромайдан.
• Люди вийшли на київський Майдан незалежності, виказуючи незгоду із зміною курсу країни: рішення влади Януковича призупинити підготовку до підписання угоди про асоціацією з ЄС.
• Згодом Євромайдан переріс в Революцію гідності.
• Після втечі Януковича Росія окупувала Крим, згодом спровокувала бойові дії на Донбасі...
• 24 лютого 2022 року Кремль розпочав широкомасштабне вторгнення в Україну.
• За даними Офісу генпрокурора, всього під час Революції гідності постраждали 2,5 тисячі людей, 104 із них загинули – більшість у лютому 2014 року. Згодом загиблих учасників акцій протесту почали називати Небесною сотнею. За даними Міністерства внутрішніх справ, від 18 лютого по 2 березня 2014 року під час виконання службових обов’язків у центрі Києва загинули також 17 силовиків.
• Державне бюро розслідувань (ДБР) оголосило 4 жовтня 2023 року про завершення розслідування розстрілу учасників Революції гідності в лютому 2014 року. Обвинувальний акт направлено до суду. Звинувачення висунуті тогочасному президенту-утікачу Віктору Януковичу та колишньому керівництву силових відомств України.
• У десяту річницю Євромайдану в ДБР уточнили, що за ці роки було порушено 82 кримінальні провадження, наразі винесено 40 вироків щодо 49 осіб.

Більше про Революцію гідності – читайте тут

Дивіться відзняту Радіо Свобода хроніку Майдану тут